Внутрішньополітична ситуація в УРСР у першій половині 1950-х рр. Стан промисловості і сільського господарства.

5 березня 1953 р. помер Сталін

Суть кардинальних змін, що почалися після смерті диктатора, полягає в лібералізації всього суспільного життя. Розвиток та поглиблення цього процесу були основою десталінізації, яка стала особливо активною і радикальною після XX з'їзду КПРС (лютий 1956 p

Уже початковий період десталінізації призвів до серйозних змін в Україні. Характерними рисами цього періоду стали

·        припинення кампанії проти націоналізму,

·        певне уповільнення процесу русифікації,

·        зростаюча роль українського чинника в різних сферах суспільного життя.

Саме за помилки в проведенні національної політики у роботі з кадрами в червні 1953 р. було звільнено Л. Мельникова з посади першого секретаря ЦК КПУ. На його місце обрано українця О. Кириченка, після чого пішла широка хвиля висунення на керівні посади представників місцевої влади.

У 1954 р. помпезно відзначалося 300-річчя возз'єднання України з Росією. Країною прокотилася широка і гучна пропагандистська кампанія. Центральною подією ювілейних торжеств стала, передача Криму УРСР.

19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР, мотивуючи своє рішення спільністю економіки, територіальною близькістю та тісними господарськими та культурними зв'язками між Кримом і Україною, прийняла указ «Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР».

Позитивним змінам у суспільно-політичному житті сприяла часткова реабілітація жертв сталінських репресій. До 1957 р. було повернуто більше 65 тис. депортованих членів сімей, пов'язаних з діяльністю українських націоналістів.

 Подолання наслідків культу особи передувало розвінчанню самого Сталіна, викриттю створеного ним режиму політичного терору. На жаль, розпочата критика культу особи набула абстрактного, однобічного, пасивного характеру.

 Могутнім імпульсом для поглиблення і розширення процесу лібералізації став XX з'їзд КПРС. На його закритому засіданні з доповіддю, у якій викривався культ особи Сталіна, виступив Хрущов. Основні положення доповіді в дещо пом'якшеному вигляді стали основою постанови ЦК КПРС від ЗО червня 1956 р. Проте гостра критика, яку містили ці документи, не зачіпала суті командно-адміністративної системи, не викривала її соціальної природи, зводячи усі вади системи до культу особи

2. Розширення прав союзних республік

Після смерті Сталіна розпочалося розширення прав союзних республік у різних сферах суспільного життя.

·        Тільки в 1953—1956 pp. в Україні із союзного в республіканське підпорядкування перейшло декілька тисяч підприємств та організацій.

·        Бюджет республіки зріс з 18 млрд крб. до 43,7 млрд крб. У 1957 р.

·        отримали право вирішувати питання обласного, крайового адміністративно-територіального поділу, приймати громадянський, карний та процесуальний кодекси тощо.

·        було розширено фінансово-бюджетні права республік

·        права щодо поточного і перспективного планування, матеріально-технічного забезпечення, будівництва, використання капіталовкладень тощо.

 

 

3. Розширення зовнішньополітичних прав. Реформування державного апарату

У цей час інтенсивнішою стала діяльність України на міжнародній арені. Якщо 1953 р. УРСР була членом 14 міжнародних організацій, то наприкінці 1955 р. — вже 29.

У СРСР і, зокрема, в Україні розпочався процес перебудови державного апарату, удосконалення його структури. У міністерствах, відомствах та органах управління на місцях 1955—1956 pp. було ліквідовано 4867 структурних підрозділів, організацій та установ, скорочено понад 92,5 тис. посад адміністративно-управлінського апарату, що дещо послабило тиск командно-адміністративної системи на різні сфери суспільного життя.

Намагаючись залучити до процесу оновлення широкі народні маси, хрущовське керівництво, скорочуючи управлінські структури, водночас розширювало склад і права місцевих органів влади. Так, в Україні кількість депутатів місцевих рад зросла з 322,6 тис. 1950 р. до 381, 5 тис. 1959 р. Згідно з постановою ЦК КПРС (січень 1957 р.) було суттєво розширено компетенцію місцевих рад щодо планування, будівництва, бюджетно-фінансових справ та ін.

 

«Війна пішла, а горе залишилось» - повсякденне життя повоєнних років

Культура в перші повоєнні роки

У міру звільнення міст і сіл від гітлеровців піднималися з руїн і згарищ школи, сільські хати-читальні, бібліотеки, клуби, відновлювалась діяльність кінотеатрів, музеїв, друкарень, майстерень художників і скульпторів. Тут треба віддати належне і радянським владним та партійним структурам, які на одне із чільних місць висунули програму відбудови матеріальної бази культури, розвитку освіти в усіх областях України, включаючи західні.

Але після війни було відновлено переслідування та ідеологічний тиск. Утверджувалася думка, що лібералізація культурного життя і захоплення досягненням західної цивілізації криють в собі невдоволеність радянською культурою. Нова хвиля боротьби з «українським буржуазним націоналізмом» припадає на 50-ті роки. Це відбилося, зокрема, в таких документах ЦК КП(б) України, як ″Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури в ″Нарисі історії української літератури″ (1946), про журнали ″Вітчизна″ і ″Перець″. У 1947 р. на пленумі Спілки письменників України огульній, кон’юнктурний критиці були піддані романи Ю.Яновського ″Жива вода″, І.Сенченка ″Його покоління″, повість П.Панча ″Блакитні ешелони″. У 1951 р. була розгорнута гучна кампанія проти вірша В.Сосюри ″Любіть Україну″, в якому, нібито, повністю був відсутній класовий підхід. Критики зазнала з цих же позицій творчість М.Рильського, а С.Голованівського звинувачували в ″безрідному буржуазному космополітизмі″. Були проведені кампанії по розвінчуванню кібернетики і генетики як буржуазних наук, що зумовило відставання вітчизняних вчених від світового рівня.

Після смерті Сталіна (1953 р.) почалася часткова лібералізація радянського режиму, яка отримала назву ″відлига″. Це істотно покращило умови для розвитку культури в цілому.

У 1953 р. здійснено перехід до обов’язкової семирічної освіти, у 1956 р. скасували плату за навчання в старших класах.

Для роботи з підручником: Пометун О.ІІІ., Гупан Н.М. Історія України, 11 кл. §  

Для додаткового перегляду: https://www.youtube.com/watch?v=dA9Y-wVmXSk

Внутрішньополітична та економічна ситуація. Масовий голод 1946-47 рр. Ідеологічні кампанії. “Чистки” творчої інтелігенції.

- Відбудова народного господарства України розпочалась відразу ж після визволення від німецько-фашистських загарбників. У 1946 р. на основі Закону СРСР про п'ятирічний план відбудови народного господарства прийнято Закон про відбудову народного господарства України. - Відповідно з вище вказаним законом відбудову народного господарства планувалося завершити до 1950 р. Насамперед відбудовувалась важка промисловість, транспорт, енергетика. У ці галузі спрямовувалось 88 % капіталовкладень.

- Сільське господарство одержало 7 % вкладень і відбудовувалось за рахунок більш жорсткої дисципліни в колгоспах. Збільшився сільськогосподарський податок. Колгоспникам, як правило, не виплачувалась заробітна платня.

- Для відбудови народного господарства використовувались репарації з Німеччини (сировина, устаткування), примусова праця військовополонених, колгоспників, робітників, інтелігенції.

- Відбудувати народне господарство України допомагали всі республіки СРСР. Наприклад, Дніпрогес відбудовували 120 підприємств СРСР, представники 26 національностей.

- Відбудова народного господарства проходила в умовах патріотичного піднесення народу. Заводи, шахти, дороги, електростанції, колгоспи були відбудовані ціною неймовірних зусиль, самовідданої праці мільйонів людей.

- П'ятирічний план відбудови народного господарства України в цілому було виконано.

- На відміну від країн Західної Європи, відбудова економіки України здійснювалась без впровадження нових технологій і матеріалів. Відкидались ринкові відносини, зміцнювався командно-адміністративний стиль керівництва економікою. Поступово виникали засади техніко-технологічного відставання як України, так і СРСР від розвинутих країн Заходу.

- Легка й харчова промисловість, сфера охорони здоров'я, освіти, науки були відбудовані не в повному обсязі, тому що їм приділялося замало уваги.

- Відбудова народного господарства проходила в напруженій міжнародній обстановці - розпочалась "холодна війна". У цих умовах розраховувати можна було лише на власні сили. Країни Заходу згортали торгові відносини з СРСР, не здійснювали передбачених угодами поставок.

Причини, масштаби й наслідки голоду 1946-1947рр.

- У 1946 р. на значній території України була посуха.

- План хлібозаготівлі у зв'язку із цим зменшено не було, держава фактично вивезла все зерно з колгоспів та радгоспів, прагнучи виконати план. - Підсобні господарства селян були розорені війною.

- Керівництво країни продовжувало вивозити хліб за кордон, незважаючи на голод, що розпочався. Голодуючим не надавали допомоги до березня 1947 р.

- У 1946-1947 рр. голодували кілька мільйонів жителів сільської місцевості, з них близько 1 млн померли від голоду.

У тих районах, де голоду не було, становище населення було дещо кращим. Не вистачало найнеобхідніших товарів: взуття, одягу, продовольства. У частини населення погіршилось матеріальне становище у зв'язку з грошовою реформою, що була проведена в 1947 р. До 1947 р. діяла карткова система на продукти харчування; після її скасування ціни зросли майже втричі. Тяжкими були умови праці. Як і раніше, численні види продукції випускались просто неба, значна частина устаткування перебувала в аварійному стані, цехи й установи не опалювались. У містах невід'ємною рисою побуту повоєнного часу були "комуналки", бараки, напівпідвали.

Грошова реформа 1947р.

- Гроші, накопичені населенням в ощадкасах у розмірах до 3 тис крб, обмінювалися в пропорції 1:1 .

- Суми заощаджень, що перевищували 3 тис крб, обмінювались так: від 3 до 10 тис крб - зі скороченням заощаджень на 1/3; від 10 тис крб і вище - зі скороченням на 2/3.

- Обмін грошей, що зберігалися в населення вдома, здійснювався з розрахунку 1:10._

Для роботи з підручником: Пометун О.ІІІ., Гупан Н.М. Історія України, 11 кл. §  

Для додаткового перегляду: https://www.youtube.com/watch?v=r-fd8vWVKbU

Посилення радянізації та репресії у західних областях УРСР. Український визвольний рух у1944-1950-х рр.

Напрямки радянізації:

-         Відбудова господарства, радянізація;

-         Колективізація

-         Перетворення в освіті та культурі;

-         Репресії, депортації

-         Ліквідація УГКЦ

-         Боротьба з ОУН, УПА

Становище УГКЦ

Щоб остаточно зламати опір західноукраїнського населення нововведенням, радянська влада повела активну боротьбу проти Української греко-католицької церкви (УГКЦ), оскільки: УГКЦ була одним із важливих чинників суспільно-політичного життя цього регіону, за нею йшло понад 5 млн вірян. тис.

8-10 березень 1945 р. – скликання Собору у Львові в храмі Св. Юра, у якому брали участь 214 священників і 19 світських осіб. За їх рішенням Брестська Унія 1596 р. була скасована, а греко0-католицьа церква «возз’єднувалася»  з російською православною церквою.

Серпень 1949 р. – ліквідація УГКЦ у Закарпатті

1.     Боротьба ОУН-УПА

5 березня 1950 р. -  Загибель командувача УПА Р. Шухевича, вона стала своєрідним поворотним пунктом — після неї фактично закінчився організований опір на західноукраїнських землях, хоча окремі невеликі загони УПА та залишки підпілля діяли ще до середини 50-х років.

Методи боротьби радянської влади проти УПА:

1.колгоспи

2. Бойові дії

3. Спец загони

4. Репресії

Про масовий характер репресій свідчить те, що лише протягом 1946–1948 рр. у східні райони СРСР було депортовано майже 500 тис. західних українців.

2.     Операція «Вісла»

О п е р а ц і я « В і с л а » — це завершальний етап процессу переселення

українського населення із території Закерзоння (Лемківщина, Посяння, Підляшшя, Холмщина).

Початок операції «Вісла» було покладено 9 вересня 1944 р.

Операція "Захід"

У 1944-1946 рр. з теренів Західної України у віддалені місцевості СРСР було депортовано 14728 родин учасників національно-визвольного руху.

Проте, партійне керівництво вимагало від силових структур не зупинятися на досягнутому. Найбільша депортація населення із Західної України відбулася в 21 жовтня 1947 року. Вона увійшла в історію під кодовою назвою операція «Захід». Операція розпочалась у Львові о другій годині ночі: в помешкання львів’ян вривалися військові і після нетривалого обшуку дозволяли похапцем зібрати особисті речі, після чого цілі сім’ї у вантажівках доправляли на залізницю. З 2 до 4 години ночі теж саме спіткало жителів Рава-Руської, Жовкви, Бузька, Городка, Яворова. На Буковині, Волині, Івано-Франківщині, Рівненщині, Тернопільщині все розпочалось о 6 годині ранку.

Операція «Захід» розроблялася співробітниками МДБ по всіх канонах військової операції, командував нею заступник міністра внутрішніх справ УРСР Дятлов. Про хід операції кожні шість годин доповідали міністру держбезпеки генералу Савченку та міністру внутрішніх справ УРСР генералу Строкачу. Під час виселення силовики виявляли підпільні криївки, вилучали зброю, націоналістичну літературу і антирадянські листівки, брали у полон учасників підпілля. Майно виселенців конфісковувалось та передавалось у державну власність. Протягом доби в Західній Україні виселили 26 682 родини або 76 192 осіб: 18 866 чоловіків, 35 152 жінки та 22 174 дитини. Наступного дня перші потяги вирушили до віддалених районів СРСР. На всіх депортованих чекали каторжні роботи на копальнях та в колгоспах Сибіру. Операція «Захід» стала однією з найбільш масових і короткотермінових депортацій західних українців. Проте, вона була не першою і не останньою. Загалом з 1944 по 1953 рік в Західній Україні було репресовано понад 500 тис. осіб, заарештовано близько 134 тис., вбито 150 тис., виселено за межі України на довічний термін понад 200 тисяч людей.

Для роботи з підручником: Пометун О.ІІІ., Гупан Н.М. Історія України, 11 кл. §  

Для додаткового перегляду: https://www.youtube.com/watch?v=fAHnjqhNoLk

Україна на міжнародній арені в перші повоєнні роки

 28 січня — 1 лютого 1944 р. тривала X сесія Верховної Ради СРСР, яка прийняла закон про перетворення Наркомату закордонних справ із загальносоюзного на союзно-республіканський.

 4 березня 1944 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон про утворення Народного комісаріату закордонних справ республіки.

Вийшовши після тривалої перерви на міжнародну арену, Україна невдовзі стає одним із засновників і перших членів Організації Об'єднаних Націй. 

На міжнародній арені Україна ніколи не відхилялася від позицій, які займав СРСР, що закономірно для унітарної держави, де домінує монополія центру щодо зовнішньої політики. Договори, в яких було досягнуто врегулювання територіальних проблем і кордонів України з Польщею і Чехословаччиною 1945 p., підписували представники союзного Наркомату закордонних справ і це вже при наявності Наркомату закордонних справ республіки.

Україні формально було надано право встановлення прямих міжнародних відносин, у тому числі обмін дипломатичними місіями, але відсутність реального суверенітету, справжньої державності республіки робили це право нездійсненним на практиці. Тому пропозиції урядів Англії (1947) та Судану (1956) щодо встановлення прямих дипломатичних відносин з Україною так і залишилися без відповіді.

Отже, основними причинами відновлення зовнішнього представництва УРСР були, з одного боку, намагання цією акцією заспокоїти міжнародну громадську думку, мобілізувати український народ на завершення війни і відбудову; нейтралізувати дії національно-визвольних сил, які боролися за відродження незалежної української держави; розколоти українську діаспору в західних державах, а з іншого — бажання створити зручний і безвідмовний додатковий інструмент для здійснення зовнішньополітичних планів керівництва СРСР. Хоча в основі відновлення зовнішнього представництва УРСР лежала певна децентралізація і тому цей крок союзного керівництва був своєрідною поступкою, все ж він робився не в бік лібералізації чи демократизації режиму, а навпаки, був спрямований на посилення впливу тоталітарної держави у внутрішній і зовнішній політиці. Це було парадоксальне «послаблення для посилення». Проте навіть за цих обставин сам вихід України наприкінці Другої світової війни на міжнародну арену, її вступ до ООН мав велике значення для подальшої розбудови української державності.

Завершення об'єднання українських земель

Радянсько-польський договір (серпень 1945 р.)	Польща визнала входження до складу України західних областей, що відійшли від Польщі в 1939-1940 рр.
Радянсько-чехословацький договір (червень 1945 р.)	Чехословаччина визнала факт входження Закарпатської України до складу Радянської України.
Радянсько-румунський договір (1947 р.)	Установлено кордон із Румунією.

Для роботи з підручником: Пометун О.ІІІ., Гупан Н.М. Історія України, 11 кл. §  

Для додаткового перегляду: https://www.youtube.com/watch?v=gvu94e6xVOk&t=266s

«Волею українського народу» дослідження документів і матеріалів усної історії про війну

Для роботи з підручником: Пометун О.ІІІ., Гупан Н.М. Історія України, 10 кл., К.: “Оріон”, 2018, § 36

Для додаткового перегляду: https://www.youtube.com/watch?v=WCXQNDUCUZI&t=804s

Культура в роки війни. Освіта і наука. Література. Образотворче мистецтво. Музика та кіно

Культура України в роки  війни

    За умов окупації України її урядові установи, культурні та наукові заклади було евакуйовано, зони функціонували на території інших республік.

    Над науковим вирішенням найважливіших проблем воєнного часу працювало понад 70 вузів, евакуйованих з України до Казахстану, Туркменії, Узбекистану, Киргизії. Науково-дослідні роботи проводила Академія наук УРСР. Фахівці фізико-технічного інституту АН УРСР реалізовували оборонну програму: вони розробили прилади для військової авіації, радіолокації, пеленгації. Інститут електрозварювання АН УРСР, очолюваний Є. Патоном, розробив метод автоматичного дугового зварювання під флюсом під час складання корпусів танків Т-34. Цей метод дозволив поліпшити міцність та якість бойових машин.

    Українські вчені розробили нові ефективні методи лікування поранених. Інститут клінічної фізіології на чолі з академіком О. Богомольцем створив препарати для лікування ран та переломів кісток. Співробітники Харківського інституту переливання крові організували пункти заготівлі та консервування крові, підготували спеціалістів для роботи в них та відправили пораненим бійцям кілька тонн консервованої крові. Інститут біохімії АН УРСР на чолі з академіком О. Палладіним створив препарат, що прискорював згортання крові. Відомий хірург-офтальмолог, академік АН УРСР В. Філатов удосконалив методи лікування хвороб ока та розробив ефективну пересадку рогівки пораненим.

    Інститути історії, економіки, археології, мовознавства і літературознавства були об'єднані в Інститут суспільних наук. Історики видали праці «Боротьба українського народу проти німецьких загарбників», серію брошур про народних героїв України. Ці видання, авторами яких були відомі історики України М. Петровський, К. Гуслистий, М. Супруненко та інші, мали важливе значення в ідеологічній боротьбі з ворогом.

    Евакуйовані з України видавництва об'єдналися в Українське державне видавництво, що знаходилося в Саратові, а потім у Москві, де видавало політичну та художню літературу, журнали, листівки, газети.

У листопаді 1941 р. розпочали роботу українські радіостанції ім. Т. Шевченка (Саратов) та «Радянська Україна» (Москва). Активно діяла фронтова редакція радіостанції Південно-Західного фронту в районі Броварів. Диктори читали фронтові нариси, оперативні повідомлення з місць бойових дій.

    З України було евакуйовано понад 50 театрів. Головна увага приділялася виступам у військових частинах, шпиталях. У фронтових концертах брали участь майстри театрального мистецтва 3. Гайдай, І. Паторжинський, М. Гришко та інші.

    Особливої ваги набувала кінодокументалістика. У вересні 1941 р. Українська студія хронікального фільму випустила перший кінорепортаж «З фронтів Вітчизняної війни». Спеціальні групи кінооператорів готували кінозбірники про бойові події. Велике значення мали документальні фільми О. Довженка «Битва за нашу Радянську Україну» (1943 р.) та «Перемога на Правобережній Україні» (1945 p.).

    Українські кіностудії було евакуйовано до Середньої Азії, де вони випускали патріотичні фільми. У 1943 р. режисер М. Донський за постановку фільму «Райдуга» отримав кінопремію «Оскар». Війна не припинила розвиток українського образотворчого мистецтва. Захист Вітчизни став головною темою праць українських художників. Створені ними плакати, листівки розповсюджувалися з перших днів війни, закликаючи до боротьби із загарбниками. Плідно працювали у воєнні роки українські скульптори. Так, К. Діденко створив серію скульптурних портретів С. Ковпака, О. Федорова, С. Руднева та інших партизанів України.

Т    Твори патріотичної тематики друкувалися в журналах «Українська література», «Україна». Поезія стає покликом до боротьби з ворогом. Павло Тичина у поемі «Похорон друга» змалював житейські будні війни. Широкої популяризації зазнали його вірші «Ми йдемо на бій» і «Перемагать і жить!» Визначною подією в літературному житті стала публікація поеми Миколи Бажана «Данило Галицький». За 1942–1943 роки Володимир Сосюра видав збірки віршів «В годину гніву» та «Під гул кривавий». За 1942–1943 роки Максим Рильський видав збірки патріотичних віршів «Слово про рідну матір», «Світова зоря», поему «Жага». Прикладом громадянської лірики став цикл віршів «Україно моя» Андрія Малишка. 

Прозові твори: збірка оповідань та нарисів Юрія Яновського «Земля батьків», твори Івана Ле «Люба»,«Тут були німці», «Шевченко» та ін. У повісті «Райдуга» Ванди Василевської змальовано героїчний опір українських селян окупантам. Важливі твори Олександра Довженка «Перед боєм», «Мати» (1943), Поетеса Олена Теліга і поет Іван Ірлявський страчені гестапо.

Українські вчені, науковці, діячі культури зробили вагомий внесок у боротьбу проти німецько-фашистських окупантів. їхні винаходи, наукові дослідження, патріотичні твори стали складовою отриманої у  війні перемоги.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОПРАЦЮВАННЯ

1. Яким чином науковці в часи війни сприяли зміцненню обороноздатності?

2. Які відкриття в галузі медицини було здійснено в роки війни?

3. Які інститути увійшли до складу Інституту суспільних наук?

4. Які українські радіостанції працювали під час війни?

5. Назвіть видатних діячів театрального мистецтва цього періоду

6. Назвіть документальні фільми про Україну в Другій світовій війні, зняті під час її перебігу.

7. Який режисер і за який фільм був нагороджений премією «Оскар»?

8. Як художники та скульптори відобразили події війни у своїй творчості?

9. Назвіть найвидатніших поетів і прозаїків часів війни

Для роботи з підручником: Пометун О.ІІІ., Гупан Н.М. Історія України, 10 кл., К.: “Оріон”, 2018, § 36

Для додаткового перегляду: https://www.youtube.com/watch?v=HuOVBXrQToo

Внесок українського народу в перемогу над нацизмом Ціна війни.

Допоміжний матеріал:

Українці в роки Другої світової війни билися проти гітлерівської Німеччини і її союзників у складі Радянської армії, антинацистського руху Опору (на території України і окупованих країн Європи), у складі американської, канадської армій, австралійських частин.

За роки війни до лав Червоної армії мобілізували понад 7 мільйонів українців. Доля 3,5 мільйонів закінчилась трагічно. Половина з тих, хто вижив — стали інвалідами

Українців ніхто не шкодував. До прикладу, перед початком військової операції з форсування Дніпра, в Червону Армію поспіхом мобілізували 300 тисяч жителів навколишніх сіл. Воювали без зброї. Як наслідок, вижило лише 30 тисяч осіб.

Серед військового керівництва СРСР було немало українців. Найбільш відомі із них - А.Єременко, С.Тимошенко, Р.Малиновський, І.Черняховський, П.Рибалко, К.Москаленко та інші. З 15 фронтів, які діяли в період радянсько-німецької війни, більше половини очолювалися маршалами і генералами - українцями за походженням.

Понад 2 тисячі українців стали Героями Радянського Союзу. Льотчик Іван Кожедуб отримав цю нагороду тричі. Чимало українців обіймали найвищі посади, очолювали керівництво окремих фронтів. З 40 маршалів — 10 народились в Україні, а серед генералів та адміралів нараховувалося близько 300 наших земляків

Ще близько 120 тисяч українців служили в арміях союзників Антигітлерівської коаліції. Українські імена лунали у всіх куточках континенту. Так, Василь Порик, після втечі з табору полонених, успішно керував партизанським загоном. У Франції він став національним героєм. Першим, хто підняв прапор над Рейхстагом, був лейтенант із Сумщини Олексій Берест. Акт про беззастережну капітуляцію Японії 2 вересня 1945 року підписав українець генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко.

3 червня 1941 р. по жовтень 1944 р. Україна була ареною збройної боротьби проти окупантів. Героїчна боротьба розгорнулася в тилу німецьких армій.

Частина українців, очолювана ОУН-УПА. прагнула скористатися війною для відродження незалежної української держави. Ворогами самостійної України були не лише нацисти, а й сталінський тоталітарний режим, що стало причиною непримиренної боротьби між радянським і оунівським рухом Опору.

1225 днів українська земля боронила свою територію. Вбиті в боях, померлі в концентраційних таборах, депортовані, евакуйовані та емігранти становили 14,5 мільйони осіб. Під гаслами "все для фронту, все для перемоги" з України вивезли 550 промислових підприємств.

Також вивозили людські ресурси: майже 3,5 мільйони жителів УРСР – науковців, інженерів, шахтарів, які з нуля відбудовували радянську промисловість уже на території сучасної Росії.

Великий внесок у перемогу зробили працівники тилу, вчені, медики, діячі літератури і мистецтва

ПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ:

1.      У складі яких збройних сил воювали українці у роки Другої світової війни? Назвіть приклади

2.      Яких демографічних втрат зазнала Україна в роки війни?

3.      Назвіть етнічних українців – представників військового командування СРСР?

4.      Хто такі Олексій Берест і Кузьма Дерев’янко?

5.       Яких матеріальних втрат зазнала Україна?

6.      Які представники цивільних професій зробили свій внесок у перемогу?

7.      Який внесок українського Руху Опору у боротьбі з нацистськими окупантами?

8.      Висловіть власну точку зору щодо внеску українців у події Другої Світової війни

Для роботи з підручником: Пометун О.ІІІ., Гупан Н.М. Історія України, 10 кл., К.: “Оріон”, 2018, § 36

Для додаткового перегляду: https://www.youtube.com/watch?v=ZE9qKL4YPRc

Бойові дії 1943-1944 рр. Депортація кримських татар та інших народів Криму. Завершення бойових дій на території України.

Визволення України почалося під час Сталінградської битви (листопад 1942 - лютий 1943), яка поклала початок корінному перелому у війні на користь СРСР.

Перші населенні пункти України в східному Донбасі були звільнені в грудні 1942 р.

Масове ж визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5 липня - 23 серпня 1943 р.).

23 серпня війська Степового фронту звільнили Харків.

Розвиваючи успіх, радянські війська у вересні 1943 р. вийшли до Дніпра. У вересні-жовтні 1943 р. розгорнулася героїчна битва за Дніпро, на якому німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони ("Східний вал"). Кульмінацією битви за Дніпро було визволення Києва від окупантів, звільнили місто 6 листопада 1943 р. За визволення столиці України понад 1000 солдат і офіцерів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

У 1944 р. радянське командування силами чотирьох Українських фронтів здійснило серію наступальних операцій, остаточно визволивши територію України:

- Житомирсько-Бердичівська операція (грудень 1943 - січень 1944 рр.);

- Корсунь-Шевченківська операція (січень-лютий 1944 рр.); - Рівненсько-Луцька операція (січень-лютий 1944 рр.);

- Криворізька операція (січень-лютий 1944 рр.); - Наступ на півдні. Визволення Одеси, Миколаєва (березень-квітень 1944 рр.);

- Визволення Криму (квітень-травень 1944 рр.);

- Львівсько-Сандомирська операція (липень-серпень 1944 рр.). 27 липня 1944 р. звільнено Львів;

- Східно-Карпатська операція (вересень-жовтень 1944 рр.);

 

Наступ радянських військ (1943-1944 рр.

28 жовтня 1944 р. територія України була остаточно визволена від загарбників.

У ході визвольних операцій 1944 р. на Україні загинуло понад 3,5 млн. воїнів! Неоціненну допомогу воїнам надавали радянські партизани і підпільники, місцеве населення, працівники тилу. Активні дії проти німецьких окупантів вели загони УПА. Коли ж лінія фронту наблизилась до районів дислокування частин УПА, командування віддало наказ не втручатись у бойові дії і вживати заходів для збереження і зміцнення своїх сил.

- 8 травня 1945 р. німецько-радянська війна завершилася капітуляцією Німеччини.

- 2 вересня 1945 p. капітуляцією Японії завершилася Друга світова війна.

Вранці 18 травня 1944 року силами НКВС розпочалася депортація кримських татар з батьківщини. За офіційними даними було виселено 183 155 осіб, головним чином в Узбекистан; невеликі групи татар було виселено в Казахстан, Таджикистан та в Росію. За наслідками депортації загинуло, за різними даними, від 15 до 46% татар.

Для роботи з підручником: Пометун О.ІІІ., Гупан Н.М. Історія України, 10 кл., К.: “Оріон”, 2018, § 35-36

Для додаткового перегляду: https://www.youtube.com/watch?v=H7L0bE3fZ74

Для опрацювання:

Опір Окупантам. Український визвольний рух.. Радянський партизанський рух.

На початковому етапі війни перші виступи в тилу були нечисленними і неорганізованими. За донесеннями із штабу вермахту в Україні дії партизан не були активними аж до квітня 1942 р.

  Навесні 1942 р. Сталін остаточно переконався у вагомому політичному значенні боротьби в німецькому тилу. ЗО травня при Ставці Верховного Головнокомандування було створено Центральний штаб партизанського руху. Через місяць формується Український штаб партизанського руху (УШПР) на чолі з Т. Строкачем.

 Наприкінці 1942 р. німецький тил вже розхитували великі, добре озброєні й керовані з центру рейдові з'єднання під командуванням О. Федорова, С. Ковпака, О. Сабурова, М. Наумова. Особливу активність партизанський рух виявив у вирішальному 1943 p.: цього року партизани в окупаційній зоні підірвали 3688 ешелонів, 1469 залізничних мостів («Рейкова війна»)

 Всього протягом війни партизанські формування України провели 19 рейдів загальною довжиною 52 тис. км. У період 1941—1945 pp. у партизанських загонах і з'єднаннях налічувалося майже 180 тис. осіб, 30% з них загинули.

Націоналістичний напрямок

 Напередодні вторгнення німецьких військ у СРСР націоналістичний рух вже був суттєво розколотий – існують  дві українські націоналістичні організації: ОУН-Р, або ОУН-Б — революційна, або бандерівська, та ОУН-М — мельниківська.

 З початком бойових дій Німеччини проти СРСР ОУН-Б перейшла до рішучих акцій. 30 червня 1941 р. у щойно захопленому німцями Львові, спираючись на «Нахтігаль» та збройні групи бойовиків, бандерівці провели в будинку «Просвіти» Українські національн ізбори, які ухвалили Акт про відновлення Української Держави. Було обрано Українське державне правління на чолі із соратником Бендери — Я. Стецьком.

 Невдовзі С. Бандеру, Я. Стецька та інших лідерів ОУН-Б було заарештовано і відправлено до Берліна. Крім цього, гітлерівцями було заарештовано 300 членів ОУН, із яких незабаром 15 було розстріляно. У вересні 1941 р. пройшла хвиля арештів бандерівців, а в грудні розпочалися репресії проти мельниківців. ОУН пішла в підпілля. 

Ще в серпні 1941 р. Тарас Бульба-Боровець оголосив себе головним отаманом України, ідейним спадкоємцем та продовжувачем справи С Петлюри й організував нерегулярне формування української міліції. Формування називалося «Поліська Січ» і діяло на території Полісся та Волині.

Становлення оунівського партизанського руху почалося в середині 1942 р. Створена  Українська повстанська армія. Очолив її Роман Шухевич (Тарас Чупринка).

За зонами дії УПА поділялася на три групи:

ü УПА-Північ (Волинь і Полісся);

ü УПА-Захід (Галичина, Закер-зоння, Буковина, Закарпаття);

ü УПА-Південь (Поділля).

ü УПА-Схід, (не вдалося утворити).

Чисельність УПА в момент найбільшого піднесення боротьбидосягла 100 тис. осіб.

У лютому 1943 р. третя конференція ОУН-Б прийняла рішення про перехід до збройної боротьби.

Перший бій з німцями відбувся 7 лютого цього року, коли перша сотня УПА під керівництвом І. Перегійняка здійснила напад на містечко Володимирець Волинської області.

У березні 1943 р. повстанці розгромили табори для військовополонених у Луцьку та Ковелі, а в травні недалеко від спаленого окупантами села Кортеліси, що розташовувалося на шляху Ковель—Рівне, було вбито шефа спецвідділів С А генерала В. Лютце. Таке посилення активності УПА викликало занепокоєння в німецького командування. Від травня до листопада 1943 р. тільки на Волині окупанти проводять п'ять великих каральних операцій проти повстанців. Наймасштабніша з них тривала з червня до вересня. До цієї акції було залучено понад 10 тис. солдатів, літаки, танки, панцерні поїзди. Тільки в момент найбільшого загострення протистояння (липень—вересень) відбулося 74 бої, не українськог враховуючи дрібних зіткнень. Втративши майже три тисячі солдатів і офіцерів, фашисти так і не зуміли ліквідувати УПА.

Про намагання УПА утвердитися як «третя сила» свідчить статистика: лише в жовтні—листопаді 1943 р. вона провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизанів. 

Повстанці були змушені в роки війни воювати ще й на третьому фронті — проти поляків. Початком конфлікту стали масові вбивства українців Холмщини та Підляшшя, здійснені польською Армією Крайовою (АК) 1941 р. Спроби керівництва УПА досягти порозуміння і звертання митрополита А. ІПептицького успіху не мали. На Волині, в Галичині та Закерзонні розпочалася різанина, жертвою якої стали не лише солдати, а й десятки тисяч мирних жителів, як українців так і поляків. Кривава українсько-польська боротьба, то спалахуючи, то затухаючи, тривала аж до 1947 р.

Центральна ідея, яку обстоювала УПА, сформульована в одній з листівок: «Ми боремося за Українську державу, а не за чужий імперіалізм. Ми мусимо берегти наші сили, бо ми впевнені, що війна у своїй кінцевій фазі надасть нам державу».

Під час війни, намагаючись максимально зібрати і сконцентрувати реальні українські сили, ОУН-Б продовжує еволюціонувати в демократичному напрямі. Саме з ініціативи ОУН-Б неподалік від Самбора в Галичині 11 липня 1944 р. було скликано збори, у яких взяли участь 20 представників різних довоєнних партій Західної України (крім ОУН-М) та східних українців. Тут і було створено Українську Головну Визвольну Раду (УГВР), яку одні історики називають «тимчасовим українським парламентом», інші — «координаційним воєнно-політичним центром». Характерно, що платформа УГВР не лише повністю увібрала програму III Збору ОУН-Б, а й пішла шляхом посилення демократичних засад. Зокрема, в ній підкреслювалося, що нереволюційні методи боротьби також доцільні і допустимі, наголошувалося, що демократія є устроєвим принципом представництва.

 

Для роботи з підручником: Пометун О.ІІІ., Гупан Н.М. Історія України, 10 кл., К.: “Оріон”, 2018, § 34

Для додаткового перегляду: https://www.youtube.com/watch?v=7gkBQgoBHkM