Участь українців у повстаннях у сталінських концтаборах.

https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/traven/26/1953-rozpochalosya-norylske-povstannya-politvyazniv 

1953 - розпочалося Норильське повстання політв'язнів

1953, 26 травня – в Особливому таборі № 2 («Горлаг»), що в Норильську розпочалось повстання політичних в’язнів. Воно було наймасовішим і найтривалішим в історії ГУЛАГу. В ньому брали участь усі відділення «Горлагу» і два відділення «Норильлагу», а загальна кількість повсталих становила понад 16 тис. осіб. Більшість з них були українцями, засудженими переважно за «націоналізм» до 25 років.

Плакати та листівки, виготовлені учасниками повстання. Фото: memorial.krsk.ru

Після Другої світової війни кількість в’язнів, засуджених за політичні злочини, значно зросла. У концтабори потрапляли члени національно-визвольних рухів із всього Союзу, а також колишні військовополонені, представники депортованих народів та багато інших. Серед них українців було у різних таборах 60-80 %. Вони створювали різні підпільні об’єднання для підтримки та самозахисту. 
До весни 1953 року в Норильську було 35 табірних відділень і 14 табірних пунктів виправно-трудового табору, а також 6 табірних відділень «Горлагу» (рос. – Горного лагеря). На 1 липня 1953 року у «Горлагу» перебувало 19 545 в’язнів, серед них – 10227 націоналістів, 966 учасників повстанських організацій, 1862 – засуджених за шпіонаж, 1694 – ув’язнених як секретні агенти, 1120 членів «профашистських організацій»…  На початок 1953 р. із 11988 в’язнів найбільше було українців – 5385 осіб.

Амністія у ГУЛАГу після смерті Сталіна у 1953 р. обминула політичних в’язнів, звільнили лише тих, хто був засуджений до 5 років. У жовтні 1952 р. у Норильськ привезли понад тисячу в’язнів із Казахстану, серед них було багато українців. Вони не терпіли від знущань, з якими зіткнулися, і бунтували. Аби залякати найактивніших, табірна охорона час від часу стріляла у людей.

 
25 травня 1953 р. увечері групу непокірних чоловіків переводили із 4-ї у 5-ту зону і дорогою конвоїр випустив автоматну чергу по людях. Побачивши цю сваволю,  в’язні 4 зони відмовилися із будівництва міста повертатися в бараки. На мітингу виступив українець Євген Грицяк із закликом до повстання і покарання за знущання над людьми і приїзду комісії з Москви для розгляду їхніх вимог. (Євгена Грицяка засудили у 1949 р. до смертної кари, яку згодом замінили на 25 років ув’язнення за членство в юнацькій мережі Організації українських націоналістів. Попри те, що в 1944 р. Є.Грицяк був мобілізований у Червону армію, в рядах якої дійшов до перемоги над нацизмом і мав високі бойові нагороди). Так розпочалося Норильське повстання, яке було непокорою всій системі радянського тоталітаризму. Наші земляки були його натхненниками, організаторами та активними учасниками. У цій боротьбі їх активно підтримували ув’язнені представники країн Балтії, Кавказу та інші іноземці.

Один із організаторів Норильського повстання Євген Грицяк. Фото: memorial.krsk.ru
 

Близько 17 тис. в’язнів 1, 3, 4, 5, 6 зон відмовилися працювати і вимагали приїзду комісії із Москви. Вимагали не лише скорочення робочого дня, який тривав 12 годин, і покращення побутових умов, а повної зміни жорстокої табірної системи пригноблення особистості й волі. Зокрема, переглянути справи політв’язнів щодо законності звинувачень і винесених вироків, звільнити неповнолітніх, інвалідів, покарати конвоїрів, які розстрілювали в’язнів, вивезти на батьківщину іноземців...

У кожній із п’яти повсталих зон був свій, відмінний від інших, характер протесту – голодування, відмова від роботи, бунт, збройне повстання, свій керівник і представницький комітет політв’язнів для переговорів із владою. Але у комплексі всі вони творили одне велике повстання, кероване українцями.

Протокол огляду місця події в Горлагу. Державний архів РФ. Фото: glavred.info.

Переговори місцевої табірної адміністрації були безуспішними, тож 5 червня у Норильськ із Москви прилетіла комісія МДБ СРСР під керівництвом полковника М.Кузнєцова. Після розмов із політв’язнями учасники московської комісії оголосили про деякі поступки, пообіцявши не карати організаторів повстання. Ув’язненим дозволили зняти номери з одягу, решітки з вікон бараків, 9-годинний робочий день, введення заліків робочих днів, дозволено листування з рідними… Через тиждень табірна влада порушила обіцянку й розпочала арешти активістів, відтак в’язні відновили повстання, хоч в окремих зонах його не припиняли.
Для придушення опору влада зібрала значні військові сили і засоби. Кожній бунтівну зону вгамовували окремо за певним сценарієм. 1 липня розстрілами зупинили повстання у 5 зоні, згодом у 4-й і 1-й, 7 липня – втихомирювали жінок 6-ї зони водою із трьох пожежних машин під сильним тиском та військами. Найдовше протрималася 3-тя каторжна чоловіча зона. У ній повстання зупинили 4 серпня 1953 року, коли ввели 7 автомашин з озброєними солдатами. У кровопролитних сутичках загинуло близько двох сотень в’язнів.

Із всіх підкорених табірних відділень виділили 2920 активістів, з яких 45 осіб заарештовано як організаторів, 365 активістів посадили в тюрму, 1500 перевели у Береговий табір у Магадан. Решту 1010 осіб ізолювали у  двох нових окремих табірних пунктах Норильська. Активістів Норильського повстання етапували в Красноярську внутрішню тюрму МВС. Справу «Про антирадянське повстання, організоване зовні» вело Красноярське управління МВС.

Попри придушення Норильського повстання була здобута перемога. Це була перемога духу політичних в’язнів над радянським тоталітаризмом. Політичні вимоги ув’язнених таки були частково виконані: через пів року ліквідували Особливу Нараду, розпочався перегляд справ політв’язнів, зібрані для відправлення за кордон іноземці, вивезені інваліди. 

Учасники Норильського повстання. Сидять: Лука Павлишин, Степан Семенюк. 1957. Фото: www.istpravda.com.ua

Водночас відбулися нові повстання: Воркутинське з 19 липня до 1 серпня 1953 року та Кенгірське повстання з 16 травня – 26 червня 1954 року в Казахстані. Вони остаточно змусили радянську владу реформувати ГУЛАГ, який у 1960 р. його було ліквідовано. Наступні радянські концтабори мали зовсім інші умови утримання в'язнів та правила життя у них.

Горлаг у 1954 р. було ліквідовано як табір особливого режиму, в Норильськ приїхала комісія для перегляду справ політв’язнів. Якщо у 1953-1954 роках звільнення стосувалося лише  вчених, партійних і комсомольських функціонерів, крупних господарників, то в 1955-1956 роках звільнення прийшло до абсолютної більшості колишніх в’язнів Горлагу. 

1 липня 1990 року залишки загиблих при придушенні повстання були перезахоронені в братську могилу на горі Шмідта біля Норильська, біля якої побудовано каплицю і встановлено товариством «Меморіал» хрест з написом: «Мир праху, честь імені невинно репресованих, вічна пам’ять і скорбота за тими, хто пройшов ГУЛАГ».

Десталінізація і лібералізація суспільного життя. Участь українців у повстаннях у сталінських концтаборах.

Лютий 1956 р. -  ХХ зїзд КПРС

На закритому засіданні ЦК КПРС Хрущов виголошує доповідь «Про культ особи та його наслідки». Засудив арешти в партії, переслідування народів, повоєнні репресії

Засуджено недоліки Сталіна, а не партії і тоталітарного комуністичного режиму в цілому.

 

30 червня 1956 року – Постанова «Про подолання культу особи Сталіна та його наслідків»

Наслідок – ДЕСТАЛІНІЗАЦІЯ

 Десталінізація – це ліквідація культу особи Сталіна та наслідків його режиму.

ОЗНАКИ ПЕРІОДУ ВІДЛИГИ

-         Скорочення репресій

-         Амністія і реабілітація політичних в’язнів

-         Критика Сталіна

-         Відносна свобода слова

-         Омолодження керівного апарату

-         Децентралізація

-         Покращення стосунків із Заходом (напр. Фестиваль молоді в Москві)

ПОВСТАННЯ В САТЛІНСЬКИХ КОНЦТАБОРАХ

Повстання в таборах 1953-1954 рр.. і крах ГУЛАГу

У повоєнний час, як і колись, переслідувалося інакомислення. Проводилися арешти, людей направляли в численні табори, де вони гинули.  Було репресовано багато: військові маршали, члени Політбюро, лікарі, звинувачені у замахах на вище керівництво країни і багато інших людей, як мають відношення до влади, так і прості громадяни.

Були розв'язані ідеологічні кампанії проти відомих письменників (А. А. Ахматова, М. М. Зощенка та ін), композиторів (Д. Д. Шостакович та ін), вчених (біологів - генетиків, кібернетиків та ін.) Багатьох діячів науки і мистецтва звинувачували в космополітизмі, тобто у відсутності патріотизму і схилянні перед «гнилої» західною культурою.

Одним з останніх процесів стала «справа лікарів» 1953 р., звинувачених у невірному лікуванні вищого керівництва. Один з перших ударів припав до військовополоненим. Більшість з них (близько 2 млн.) після звільнення з фашистської неволі були направлені в сибірські і Ухтинський табори ГУЛАГу. Туди ж були заслані і «чужі елементи» з прибалтійських республік, Західної України, Білорусії. За різними даними, в ці роки чисельність людей, що знаходилися в ГУЛАГу, становило від 4,5 до 12 млн. чоловік.
Були створені табори «спеціального режиму» для засуджених за «антирадянську діяльність», «контрреволюційні акти», в яких використовувалися особливо витончені і важкі методи впливу на ув'язнених.

Не бажаючи миритися зі своїм становищем, багато політичних ув'язнених в ряді таборів піднімали повстання, які проходили часом під політичними гаслами.
Особливі табори були створені після війни. У них направляли засуджених за «шпигунство», «диверсії», «терор», за участь у «антирадянських організаціях і групах» - іншими словами, колишні військовополонені й учасники національних повстанських рухів на Україну і в Прибалтиці. Всі вони були засуджені на тривалі терміни (від 10 до 25 років), всі мали досвід збройної боротьби. Саме з їх приходом у ГУЛАГу починається активний опір ув'язнених: групові втечі, повстання, голодування і відмови від роботи. У 1946-1952 рр.. серія повстань прокотилася по таборах від Комі АРСР до Далекого Сходу. Особливі табори були побудовані також і для того, щоб ізолювати найбільш активних в'язнів і створити для них смертельні, нестерпні умови.  Отже, незабаром після похорону Сталіна Берія з Маленковим виступили з позиції лібералізації режиму. За ініціативою Берії було зроблено наступне:

1) прийнято указ про амністію - звільнено 1 млн. 184 тис. чоловік;

2) припинено «справу лікарів»;

3) ГУЛАГ переданий Міністерству юстиції;

4) внесено пропозицію про обмеження прав Особливої ​​наради при МВС та ін

 

У в'язнів ГУЛАГу після смерті Сталіна та арешту Берії пробудилися надії на амністію та реабілітацію, що викликали потужну хвилю повстань і заворушень в таборах в 1953-1954 рр..

Наймасовіші відбулися навесні - влітку 1953 р. в Горлаг і Речлаге (Воркута). У квітні-червні 1954 р. повстали в'язні Степлаг (Казахстан). У виступах брали участь майже всі категорії ув'язнених, до протестів політичних приєдналися кримінальники. У бунтівних таборах створювалися органи самоврядування - комітети, частіше за все інтернаціональні.

Піком табірних «заворушень», що охопили ГУЛАГ в 1953 - 1954 рр.., Став рух опору в Особливих таборах - Річковому (на р.. Воркуті), Гірському (у Норильську), Степовому (Кенгір, в Карагандинській області Казахської РСР) і деяких інших. У цих таборах були сконцентровані політичні, засуджені за 58-й статті. Вперше за всю історію ГУЛАГу ув'язнені вимагали не покращення умов утримання, а свободи. Повсталі не намагалися втекти, як це робилося до 1953 р., але залишалися в таборах, домагаючись приїзду урядових комісій з Москви.

Вимоги у всіх таборах були схожі: скасувати особливий і каторжна режими змісту, ввести оплату праці, відновити «заліки» - практику дострокового звільнення за «ударну роботу», скасувати номери на одязі, зняти обмеження на листування з родичами. Але в деяких випадках висувалися й політичні вимоги: переглянути справи політв'язнів та поширити на них амністію, припинити свавілля адміністрації, покарати винних. За допомогою листівок і плакатів повстанці намагалися роз'яснити цілі повстання солдатам охорони і навколишнім жителям.

Незабаром після похорону нове керівництво зробило ряд кроків, спрямованих на ліквідацію зловживань минулих років. Вже 27 березня 1953 р. по пропозицією Л. Берії Верховною Радою СРСР була оголошена амністія для ув'язнених, чий термін не перевищував 5 років. З місць ув'язнення підлягало звільнення понад 1 млн осіб.
Здавалося, надії підтверджувалися: у вересні 1953 р. були ліквідовані Особлива нарада при МВС та інші позасудові органи («трійки», «п'ятірки»), в квітні 1954 р. переглядалася «Ленінградське справу» Ініціатором цього кроку також став Берія. Для нього з'явилася чудова можливість звалити всю провину за це «справа» на тодішнє керівництво МДБ і МВС. З другої половини березня почалася всебічна перевірка слідства. 31 березня 1953 Берія затвердив постанову про припинення кримінальної справи і звільненні з-під варти заарештованих лікарів. 3 квітня по ініціативи нового міністра внутрішніх справ Президія ЦК КПРС прийняв рішення про реабілітацію проходили у справі про лікарів-шкідників. Одночасно скасовувався Указ Президії Верховної Ради РРФСР від 20 січня 1953 про нагородження орденом Леніна лікаря Л. Ф. Тимашук, з «сигналів» якої це «справа» починалося.

Реабілітувалися засуджені партійні та господарські керівники. Роком пізніше почалася реабілітація з політичних процесів 30-х - початку 50-х років. Але в цілому кількість ув'язнених, звільнених з в'язниць і таборів в першій половині 50-х рр.., Залишалося незначним. Більшість репресованих за «контрреволюційні злочини» були амністовані лише після XX з'їзду КПРС.

Також за ініціативою Л. П. Берії у березні 1953 р. зі складу МВС були виділені і передані в інші відомства 18 структурних підрозділів МВС СРСР - Дальстрой, Спецбуд та ін Їм також були зроблені і інші кроки до реформування системи ГУЛАГу - «зважаючи на економічну неефективності і безперспективності »ряд підприємств був переданий галузевим міністерствам. Припинили існування такі «великі будівництва комунізму» як залізниця Салехард - Ігарка, Байкало - Амурська магістраль, тунель Красноярськ - Єнисейськ, Головний Туркменський канал і Волго - Балтійський водний шлях. Однак ініціатива і натиск Берії виходили за рамки компетенції МВС.
За 1954-1956 рр.. були реабілітовані 7679 чоловік, багато посмертно. З в'язниць і таборів вже до XX з'їзду вийшли десятки тисяч людей.

Отже, незважаючи на велику кількість жертв: загиблих, постраждалих морально і фізично, все-таки була досягнута поставлена ​​мета: зруйнувати систему ГУЛАГу. Всі ці люди, що пройшли через табори або залишилися там, гинули в ім'я своєї ідеї, своє мети, мрії.

Численні повстання в таборах, які потягли за собою таку велику кількість людських жертв, все ж таки принесли результати. Адже був прискорений процес звільнення політв'язнів, було вироблено пом'якшення режиму в таборах. А в 1954 р. особливі табори (до 1953 р. їх було 12) були ліквідовані повністю.

Завдання за підручником:Даниленко В., Смольніцька М. Історія України (рівень стандарту) - 11 кл. - К.: Генеза, 2019. - § 9

Внутрішньополітична ситуація в УРСР у першій половині 1950-х рр. Стан промисловості і сільського господарства.

5 березня 1953 р. помер Сталін

Суть кардинальних змін, що почалися після смерті диктатора, полягає в лібералізації всього суспільного життя. Розвиток та поглиблення цього процесу були основою десталінізації, яка стала особливо активною і радикальною після XX з'їзду КПРС (лютий 1956 p

Уже початковий період десталінізації призвів до серйозних змін в Україні. Характерними рисами цього періоду стали

·        припинення кампанії проти націоналізму,

·        певне уповільнення процесу русифікації,

·        зростаюча роль українського чинника в різних сферах суспільного життя.

Саме за помилки в проведенні національної політики у роботі з кадрами в червні 1953 р. було звільнено Л. Мельникова з посади першого секретаря ЦК КПУ. На його місце обрано українця О. Кириченка, після чого пішла широка хвиля висунення на керівні посади представників місцевої влади.

У 1954 р. помпезно відзначалося 300-річчя возз'єднання України з Росією. Країною прокотилася широка і гучна пропагандистська кампанія. Центральною подією ювілейних торжеств стала, передача Криму УРСР.

19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР, мотивуючи своє рішення спільністю економіки, територіальною близькістю та тісними господарськими та культурними зв'язками між Кримом і Україною, прийняла указ «Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР».

Позитивним змінам у суспільно-політичному житті сприяла часткова реабілітація жертв сталінських репресій. До 1957 р. було повернуто більше 65 тис. депортованих членів сімей, пов'язаних з діяльністю українських націоналістів.

 Подолання наслідків культу особи передувало розвінчанню самого Сталіна, викриттю створеного ним режиму політичного терору. На жаль, розпочата критика культу особи набула абстрактного, однобічного, пасивного характеру.

 Могутнім імпульсом для поглиблення і розширення процесу лібералізації став XX з'їзд КПРС. На його закритому засіданні з доповіддю, у якій викривався культ особи Сталіна, виступив Хрущов. Основні положення доповіді в дещо пом'якшеному вигляді стали основою постанови ЦК КПРС від ЗО червня 1956 р. Проте гостра критика, яку містили ці документи, не зачіпала суті командно-адміністративної системи, не викривала її соціальної природи, зводячи усі вади системи до культу особи

2. Розширення прав союзних республік

Після смерті Сталіна розпочалося розширення прав союзних республік у різних сферах суспільного життя.

·        Тільки в 1953—1956 pp. в Україні із союзного в республіканське підпорядкування перейшло декілька тисяч підприємств та організацій.

·        Бюджет республіки зріс з 18 млрд крб. до 43,7 млрд крб. У 1957 р.

·        отримали право вирішувати питання обласного, крайового адміністративно-територіального поділу, приймати громадянський, карний та процесуальний кодекси тощо.

·        було розширено фінансово-бюджетні права республік

·        права щодо поточного і перспективного планування, матеріально-технічного забезпечення, будівництва, використання капіталовкладень тощо.

 

 

3. Розширення зовнішньополітичних прав. Реформування державного апарату

У цей час інтенсивнішою стала діяльність України на міжнародній арені. Якщо 1953 р. УРСР була членом 14 міжнародних організацій, то наприкінці 1955 р. — вже 29.

У СРСР і, зокрема, в Україні розпочався процес перебудови державного апарату, удосконалення його структури. У міністерствах, відомствах та органах управління на місцях 1955—1956 pp. було ліквідовано 4867 структурних підрозділів, організацій та установ, скорочено понад 92,5 тис. посад адміністративно-управлінського апарату, що дещо послабило тиск командно-адміністративної системи на різні сфери суспільного життя.

Намагаючись залучити до процесу оновлення широкі народні маси, хрущовське керівництво, скорочуючи управлінські структури, водночас розширювало склад і права місцевих органів влади. Так, в Україні кількість депутатів місцевих рад зросла з 322,6 тис. 1950 р. до 381, 5 тис. 1959 р. Згідно з постановою ЦК КПРС (січень 1957 р.) було суттєво розширено компетенцію місцевих рад щодо планування, будівництва, бюджетно-фінансових справ та ін.

 

«Війна пішла, а горе залишилось» - повсякденне життя повоєнних років

Культура в перші повоєнні роки

У міру звільнення міст і сіл від гітлеровців піднималися з руїн і згарищ школи, сільські хати-читальні, бібліотеки, клуби, відновлювалась діяльність кінотеатрів, музеїв, друкарень, майстерень художників і скульпторів. Тут треба віддати належне і радянським владним та партійним структурам, які на одне із чільних місць висунули програму відбудови матеріальної бази культури, розвитку освіти в усіх областях України, включаючи західні.

Але після війни було відновлено переслідування та ідеологічний тиск. Утверджувалася думка, що лібералізація культурного життя і захоплення досягненням західної цивілізації криють в собі невдоволеність радянською культурою. Нова хвиля боротьби з «українським буржуазним націоналізмом» припадає на 50-ті роки. Це відбилося, зокрема, в таких документах ЦК КП(б) України, як ″Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури в ″Нарисі історії української літератури″ (1946), про журнали ″Вітчизна″ і ″Перець″. У 1947 р. на пленумі Спілки письменників України огульній, кон’юнктурний критиці були піддані романи Ю.Яновського ″Жива вода″, І.Сенченка ″Його покоління″, повість П.Панча ″Блакитні ешелони″. У 1951 р. була розгорнута гучна кампанія проти вірша В.Сосюри ″Любіть Україну″, в якому, нібито, повністю був відсутній класовий підхід. Критики зазнала з цих же позицій творчість М.Рильського, а С.Голованівського звинувачували в ″безрідному буржуазному космополітизмі″. Були проведені кампанії по розвінчуванню кібернетики і генетики як буржуазних наук, що зумовило відставання вітчизняних вчених від світового рівня.

Після смерті Сталіна (1953 р.) почалася часткова лібералізація радянського режиму, яка отримала назву ″відлига″. Це істотно покращило умови для розвитку культури в цілому.

У 1953 р. здійснено перехід до обов’язкової семирічної освіти, у 1956 р. скасували плату за навчання в старших класах.

Для роботи з підручником: Пометун О.ІІІ., Гупан Н.М. Історія України, 11 кл. §  

Для додаткового перегляду: https://www.youtube.com/watch?v=dA9Y-wVmXSk

Внутрішньополітична та економічна ситуація. Масовий голод 1946-47 рр. Ідеологічні кампанії. “Чистки” творчої інтелігенції.

- Відбудова народного господарства України розпочалась відразу ж після визволення від німецько-фашистських загарбників. У 1946 р. на основі Закону СРСР про п'ятирічний план відбудови народного господарства прийнято Закон про відбудову народного господарства України. - Відповідно з вище вказаним законом відбудову народного господарства планувалося завершити до 1950 р. Насамперед відбудовувалась важка промисловість, транспорт, енергетика. У ці галузі спрямовувалось 88 % капіталовкладень.

- Сільське господарство одержало 7 % вкладень і відбудовувалось за рахунок більш жорсткої дисципліни в колгоспах. Збільшився сільськогосподарський податок. Колгоспникам, як правило, не виплачувалась заробітна платня.

- Для відбудови народного господарства використовувались репарації з Німеччини (сировина, устаткування), примусова праця військовополонених, колгоспників, робітників, інтелігенції.

- Відбудувати народне господарство України допомагали всі республіки СРСР. Наприклад, Дніпрогес відбудовували 120 підприємств СРСР, представники 26 національностей.

- Відбудова народного господарства проходила в умовах патріотичного піднесення народу. Заводи, шахти, дороги, електростанції, колгоспи були відбудовані ціною неймовірних зусиль, самовідданої праці мільйонів людей.

- П'ятирічний план відбудови народного господарства України в цілому було виконано.

- На відміну від країн Західної Європи, відбудова економіки України здійснювалась без впровадження нових технологій і матеріалів. Відкидались ринкові відносини, зміцнювався командно-адміністративний стиль керівництва економікою. Поступово виникали засади техніко-технологічного відставання як України, так і СРСР від розвинутих країн Заходу.

- Легка й харчова промисловість, сфера охорони здоров'я, освіти, науки були відбудовані не в повному обсязі, тому що їм приділялося замало уваги.

- Відбудова народного господарства проходила в напруженій міжнародній обстановці - розпочалась "холодна війна". У цих умовах розраховувати можна було лише на власні сили. Країни Заходу згортали торгові відносини з СРСР, не здійснювали передбачених угодами поставок.

Причини, масштаби й наслідки голоду 1946-1947рр.

- У 1946 р. на значній території України була посуха.

- План хлібозаготівлі у зв'язку із цим зменшено не було, держава фактично вивезла все зерно з колгоспів та радгоспів, прагнучи виконати план. - Підсобні господарства селян були розорені війною.

- Керівництво країни продовжувало вивозити хліб за кордон, незважаючи на голод, що розпочався. Голодуючим не надавали допомоги до березня 1947 р.

- У 1946-1947 рр. голодували кілька мільйонів жителів сільської місцевості, з них близько 1 млн померли від голоду.

У тих районах, де голоду не було, становище населення було дещо кращим. Не вистачало найнеобхідніших товарів: взуття, одягу, продовольства. У частини населення погіршилось матеріальне становище у зв'язку з грошовою реформою, що була проведена в 1947 р. До 1947 р. діяла карткова система на продукти харчування; після її скасування ціни зросли майже втричі. Тяжкими були умови праці. Як і раніше, численні види продукції випускались просто неба, значна частина устаткування перебувала в аварійному стані, цехи й установи не опалювались. У містах невід'ємною рисою побуту повоєнного часу були "комуналки", бараки, напівпідвали.

Грошова реформа 1947р.

- Гроші, накопичені населенням в ощадкасах у розмірах до 3 тис крб, обмінювалися в пропорції 1:1 .

- Суми заощаджень, що перевищували 3 тис крб, обмінювались так: від 3 до 10 тис крб - зі скороченням заощаджень на 1/3; від 10 тис крб і вище - зі скороченням на 2/3.

- Обмін грошей, що зберігалися в населення вдома, здійснювався з розрахунку 1:10._

Для роботи з підручником: Пометун О.ІІІ., Гупан Н.М. Історія України, 11 кл. §  

Для додаткового перегляду: https://www.youtube.com/watch?v=r-fd8vWVKbU

Посилення радянізації та репресії у західних областях УРСР. Український визвольний рух у1944-1950-х рр.

Напрямки радянізації:

-         Відбудова господарства, радянізація;

-         Колективізація

-         Перетворення в освіті та культурі;

-         Репресії, депортації

-         Ліквідація УГКЦ

-         Боротьба з ОУН, УПА

Становище УГКЦ

Щоб остаточно зламати опір західноукраїнського населення нововведенням, радянська влада повела активну боротьбу проти Української греко-католицької церкви (УГКЦ), оскільки: УГКЦ була одним із важливих чинників суспільно-політичного життя цього регіону, за нею йшло понад 5 млн вірян. тис.

8-10 березень 1945 р. – скликання Собору у Львові в храмі Св. Юра, у якому брали участь 214 священників і 19 світських осіб. За їх рішенням Брестська Унія 1596 р. була скасована, а греко0-католицьа церква «возз’єднувалася»  з російською православною церквою.

Серпень 1949 р. – ліквідація УГКЦ у Закарпатті

1.     Боротьба ОУН-УПА

5 березня 1950 р. -  Загибель командувача УПА Р. Шухевича, вона стала своєрідним поворотним пунктом — після неї фактично закінчився організований опір на західноукраїнських землях, хоча окремі невеликі загони УПА та залишки підпілля діяли ще до середини 50-х років.

Методи боротьби радянської влади проти УПА:

1.колгоспи

2. Бойові дії

3. Спец загони

4. Репресії

Про масовий характер репресій свідчить те, що лише протягом 1946–1948 рр. у східні райони СРСР було депортовано майже 500 тис. західних українців.

2.     Операція «Вісла»

О п е р а ц і я « В і с л а » — це завершальний етап процессу переселення

українського населення із території Закерзоння (Лемківщина, Посяння, Підляшшя, Холмщина).

Початок операції «Вісла» було покладено 9 вересня 1944 р.

Операція "Захід"

У 1944-1946 рр. з теренів Західної України у віддалені місцевості СРСР було депортовано 14728 родин учасників національно-визвольного руху.

Проте, партійне керівництво вимагало від силових структур не зупинятися на досягнутому. Найбільша депортація населення із Західної України відбулася в 21 жовтня 1947 року. Вона увійшла в історію під кодовою назвою операція «Захід». Операція розпочалась у Львові о другій годині ночі: в помешкання львів’ян вривалися військові і після нетривалого обшуку дозволяли похапцем зібрати особисті речі, після чого цілі сім’ї у вантажівках доправляли на залізницю. З 2 до 4 години ночі теж саме спіткало жителів Рава-Руської, Жовкви, Бузька, Городка, Яворова. На Буковині, Волині, Івано-Франківщині, Рівненщині, Тернопільщині все розпочалось о 6 годині ранку.

Операція «Захід» розроблялася співробітниками МДБ по всіх канонах військової операції, командував нею заступник міністра внутрішніх справ УРСР Дятлов. Про хід операції кожні шість годин доповідали міністру держбезпеки генералу Савченку та міністру внутрішніх справ УРСР генералу Строкачу. Під час виселення силовики виявляли підпільні криївки, вилучали зброю, націоналістичну літературу і антирадянські листівки, брали у полон учасників підпілля. Майно виселенців конфісковувалось та передавалось у державну власність. Протягом доби в Західній Україні виселили 26 682 родини або 76 192 осіб: 18 866 чоловіків, 35 152 жінки та 22 174 дитини. Наступного дня перші потяги вирушили до віддалених районів СРСР. На всіх депортованих чекали каторжні роботи на копальнях та в колгоспах Сибіру. Операція «Захід» стала однією з найбільш масових і короткотермінових депортацій західних українців. Проте, вона була не першою і не останньою. Загалом з 1944 по 1953 рік в Західній Україні було репресовано понад 500 тис. осіб, заарештовано близько 134 тис., вбито 150 тис., виселено за межі України на довічний термін понад 200 тисяч людей.

Для роботи з підручником: Пометун О.ІІІ., Гупан Н.М. Історія України, 11 кл. §  

Для додаткового перегляду: https://www.youtube.com/watch?v=fAHnjqhNoLk

Україна на міжнародній арені в перші повоєнні роки

 28 січня — 1 лютого 1944 р. тривала X сесія Верховної Ради СРСР, яка прийняла закон про перетворення Наркомату закордонних справ із загальносоюзного на союзно-республіканський.

 4 березня 1944 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон про утворення Народного комісаріату закордонних справ республіки.

Вийшовши після тривалої перерви на міжнародну арену, Україна невдовзі стає одним із засновників і перших членів Організації Об'єднаних Націй. 

На міжнародній арені Україна ніколи не відхилялася від позицій, які займав СРСР, що закономірно для унітарної держави, де домінує монополія центру щодо зовнішньої політики. Договори, в яких було досягнуто врегулювання територіальних проблем і кордонів України з Польщею і Чехословаччиною 1945 p., підписували представники союзного Наркомату закордонних справ і це вже при наявності Наркомату закордонних справ республіки.

Україні формально було надано право встановлення прямих міжнародних відносин, у тому числі обмін дипломатичними місіями, але відсутність реального суверенітету, справжньої державності республіки робили це право нездійсненним на практиці. Тому пропозиції урядів Англії (1947) та Судану (1956) щодо встановлення прямих дипломатичних відносин з Україною так і залишилися без відповіді.

Отже, основними причинами відновлення зовнішнього представництва УРСР були, з одного боку, намагання цією акцією заспокоїти міжнародну громадську думку, мобілізувати український народ на завершення війни і відбудову; нейтралізувати дії національно-визвольних сил, які боролися за відродження незалежної української держави; розколоти українську діаспору в західних державах, а з іншого — бажання створити зручний і безвідмовний додатковий інструмент для здійснення зовнішньополітичних планів керівництва СРСР. Хоча в основі відновлення зовнішнього представництва УРСР лежала певна децентралізація і тому цей крок союзного керівництва був своєрідною поступкою, все ж він робився не в бік лібералізації чи демократизації режиму, а навпаки, був спрямований на посилення впливу тоталітарної держави у внутрішній і зовнішній політиці. Це було парадоксальне «послаблення для посилення». Проте навіть за цих обставин сам вихід України наприкінці Другої світової війни на міжнародну арену, її вступ до ООН мав велике значення для подальшої розбудови української державності.

Завершення об'єднання українських земель

Радянсько-польський договір (серпень 1945 р.)	Польща визнала входження до складу України західних областей, що відійшли від Польщі в 1939-1940 рр.
Радянсько-чехословацький договір (червень 1945 р.)	Чехословаччина визнала факт входження Закарпатської України до складу Радянської України.
Радянсько-румунський договір (1947 р.)	Установлено кордон із Румунією.

Для роботи з підручником: Пометун О.ІІІ., Гупан Н.М. Історія України, 11 кл. §  

Для додаткового перегляду: https://www.youtube.com/watch?v=gvu94e6xVOk&t=266s