Участь українців у повстаннях у сталінських концтаборах.

https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/traven/26/1953-rozpochalosya-norylske-povstannya-politvyazniv 

1953 - розпочалося Норильське повстання політв'язнів

1953, 26 травня – в Особливому таборі № 2 («Горлаг»), що в Норильську розпочалось повстання політичних в’язнів. Воно було наймасовішим і найтривалішим в історії ГУЛАГу. В ньому брали участь усі відділення «Горлагу» і два відділення «Норильлагу», а загальна кількість повсталих становила понад 16 тис. осіб. Більшість з них були українцями, засудженими переважно за «націоналізм» до 25 років.

Плакати та листівки, виготовлені учасниками повстання. Фото: memorial.krsk.ru

Після Другої світової війни кількість в’язнів, засуджених за політичні злочини, значно зросла. У концтабори потрапляли члени національно-визвольних рухів із всього Союзу, а також колишні військовополонені, представники депортованих народів та багато інших. Серед них українців було у різних таборах 60-80 %. Вони створювали різні підпільні об’єднання для підтримки та самозахисту. 
До весни 1953 року в Норильську було 35 табірних відділень і 14 табірних пунктів виправно-трудового табору, а також 6 табірних відділень «Горлагу» (рос. – Горного лагеря). На 1 липня 1953 року у «Горлагу» перебувало 19 545 в’язнів, серед них – 10227 націоналістів, 966 учасників повстанських організацій, 1862 – засуджених за шпіонаж, 1694 – ув’язнених як секретні агенти, 1120 членів «профашистських організацій»…  На початок 1953 р. із 11988 в’язнів найбільше було українців – 5385 осіб.

Амністія у ГУЛАГу після смерті Сталіна у 1953 р. обминула політичних в’язнів, звільнили лише тих, хто був засуджений до 5 років. У жовтні 1952 р. у Норильськ привезли понад тисячу в’язнів із Казахстану, серед них було багато українців. Вони не терпіли від знущань, з якими зіткнулися, і бунтували. Аби залякати найактивніших, табірна охорона час від часу стріляла у людей.

 
25 травня 1953 р. увечері групу непокірних чоловіків переводили із 4-ї у 5-ту зону і дорогою конвоїр випустив автоматну чергу по людях. Побачивши цю сваволю,  в’язні 4 зони відмовилися із будівництва міста повертатися в бараки. На мітингу виступив українець Євген Грицяк із закликом до повстання і покарання за знущання над людьми і приїзду комісії з Москви для розгляду їхніх вимог. (Євгена Грицяка засудили у 1949 р. до смертної кари, яку згодом замінили на 25 років ув’язнення за членство в юнацькій мережі Організації українських націоналістів. Попри те, що в 1944 р. Є.Грицяк був мобілізований у Червону армію, в рядах якої дійшов до перемоги над нацизмом і мав високі бойові нагороди). Так розпочалося Норильське повстання, яке було непокорою всій системі радянського тоталітаризму. Наші земляки були його натхненниками, організаторами та активними учасниками. У цій боротьбі їх активно підтримували ув’язнені представники країн Балтії, Кавказу та інші іноземці.

Один із організаторів Норильського повстання Євген Грицяк. Фото: memorial.krsk.ru
 

Близько 17 тис. в’язнів 1, 3, 4, 5, 6 зон відмовилися працювати і вимагали приїзду комісії із Москви. Вимагали не лише скорочення робочого дня, який тривав 12 годин, і покращення побутових умов, а повної зміни жорстокої табірної системи пригноблення особистості й волі. Зокрема, переглянути справи політв’язнів щодо законності звинувачень і винесених вироків, звільнити неповнолітніх, інвалідів, покарати конвоїрів, які розстрілювали в’язнів, вивезти на батьківщину іноземців...

У кожній із п’яти повсталих зон був свій, відмінний від інших, характер протесту – голодування, відмова від роботи, бунт, збройне повстання, свій керівник і представницький комітет політв’язнів для переговорів із владою. Але у комплексі всі вони творили одне велике повстання, кероване українцями.

Протокол огляду місця події в Горлагу. Державний архів РФ. Фото: glavred.info.

Переговори місцевої табірної адміністрації були безуспішними, тож 5 червня у Норильськ із Москви прилетіла комісія МДБ СРСР під керівництвом полковника М.Кузнєцова. Після розмов із політв’язнями учасники московської комісії оголосили про деякі поступки, пообіцявши не карати організаторів повстання. Ув’язненим дозволили зняти номери з одягу, решітки з вікон бараків, 9-годинний робочий день, введення заліків робочих днів, дозволено листування з рідними… Через тиждень табірна влада порушила обіцянку й розпочала арешти активістів, відтак в’язні відновили повстання, хоч в окремих зонах його не припиняли.
Для придушення опору влада зібрала значні військові сили і засоби. Кожній бунтівну зону вгамовували окремо за певним сценарієм. 1 липня розстрілами зупинили повстання у 5 зоні, згодом у 4-й і 1-й, 7 липня – втихомирювали жінок 6-ї зони водою із трьох пожежних машин під сильним тиском та військами. Найдовше протрималася 3-тя каторжна чоловіча зона. У ній повстання зупинили 4 серпня 1953 року, коли ввели 7 автомашин з озброєними солдатами. У кровопролитних сутичках загинуло близько двох сотень в’язнів.

Із всіх підкорених табірних відділень виділили 2920 активістів, з яких 45 осіб заарештовано як організаторів, 365 активістів посадили в тюрму, 1500 перевели у Береговий табір у Магадан. Решту 1010 осіб ізолювали у  двох нових окремих табірних пунктах Норильська. Активістів Норильського повстання етапували в Красноярську внутрішню тюрму МВС. Справу «Про антирадянське повстання, організоване зовні» вело Красноярське управління МВС.

Попри придушення Норильського повстання була здобута перемога. Це була перемога духу політичних в’язнів над радянським тоталітаризмом. Політичні вимоги ув’язнених таки були частково виконані: через пів року ліквідували Особливу Нараду, розпочався перегляд справ політв’язнів, зібрані для відправлення за кордон іноземці, вивезені інваліди. 

Учасники Норильського повстання. Сидять: Лука Павлишин, Степан Семенюк. 1957. Фото: www.istpravda.com.ua

Водночас відбулися нові повстання: Воркутинське з 19 липня до 1 серпня 1953 року та Кенгірське повстання з 16 травня – 26 червня 1954 року в Казахстані. Вони остаточно змусили радянську владу реформувати ГУЛАГ, який у 1960 р. його було ліквідовано. Наступні радянські концтабори мали зовсім інші умови утримання в'язнів та правила життя у них.

Горлаг у 1954 р. було ліквідовано як табір особливого режиму, в Норильськ приїхала комісія для перегляду справ політв’язнів. Якщо у 1953-1954 роках звільнення стосувалося лише  вчених, партійних і комсомольських функціонерів, крупних господарників, то в 1955-1956 роках звільнення прийшло до абсолютної більшості колишніх в’язнів Горлагу. 

1 липня 1990 року залишки загиблих при придушенні повстання були перезахоронені в братську могилу на горі Шмідта біля Норильська, біля якої побудовано каплицю і встановлено товариством «Меморіал» хрест з написом: «Мир праху, честь імені невинно репресованих, вічна пам’ять і скорбота за тими, хто пройшов ГУЛАГ».

Десталінізація і лібералізація суспільного життя. Участь українців у повстаннях у сталінських концтаборах.

Лютий 1956 р. -  ХХ зїзд КПРС

На закритому засіданні ЦК КПРС Хрущов виголошує доповідь «Про культ особи та його наслідки». Засудив арешти в партії, переслідування народів, повоєнні репресії

Засуджено недоліки Сталіна, а не партії і тоталітарного комуністичного режиму в цілому.

 

30 червня 1956 року – Постанова «Про подолання культу особи Сталіна та його наслідків»

Наслідок – ДЕСТАЛІНІЗАЦІЯ

 Десталінізація – це ліквідація культу особи Сталіна та наслідків його режиму.

ОЗНАКИ ПЕРІОДУ ВІДЛИГИ

-         Скорочення репресій

-         Амністія і реабілітація політичних в’язнів

-         Критика Сталіна

-         Відносна свобода слова

-         Омолодження керівного апарату

-         Децентралізація

-         Покращення стосунків із Заходом (напр. Фестиваль молоді в Москві)

ПОВСТАННЯ В САТЛІНСЬКИХ КОНЦТАБОРАХ

Повстання в таборах 1953-1954 рр.. і крах ГУЛАГу

У повоєнний час, як і колись, переслідувалося інакомислення. Проводилися арешти, людей направляли в численні табори, де вони гинули.  Було репресовано багато: військові маршали, члени Політбюро, лікарі, звинувачені у замахах на вище керівництво країни і багато інших людей, як мають відношення до влади, так і прості громадяни.

Були розв'язані ідеологічні кампанії проти відомих письменників (А. А. Ахматова, М. М. Зощенка та ін), композиторів (Д. Д. Шостакович та ін), вчених (біологів - генетиків, кібернетиків та ін.) Багатьох діячів науки і мистецтва звинувачували в космополітизмі, тобто у відсутності патріотизму і схилянні перед «гнилої» західною культурою.

Одним з останніх процесів стала «справа лікарів» 1953 р., звинувачених у невірному лікуванні вищого керівництва. Один з перших ударів припав до військовополоненим. Більшість з них (близько 2 млн.) після звільнення з фашистської неволі були направлені в сибірські і Ухтинський табори ГУЛАГу. Туди ж були заслані і «чужі елементи» з прибалтійських республік, Західної України, Білорусії. За різними даними, в ці роки чисельність людей, що знаходилися в ГУЛАГу, становило від 4,5 до 12 млн. чоловік.
Були створені табори «спеціального режиму» для засуджених за «антирадянську діяльність», «контрреволюційні акти», в яких використовувалися особливо витончені і важкі методи впливу на ув'язнених.

Не бажаючи миритися зі своїм становищем, багато політичних ув'язнених в ряді таборів піднімали повстання, які проходили часом під політичними гаслами.
Особливі табори були створені після війни. У них направляли засуджених за «шпигунство», «диверсії», «терор», за участь у «антирадянських організаціях і групах» - іншими словами, колишні військовополонені й учасники національних повстанських рухів на Україну і в Прибалтиці. Всі вони були засуджені на тривалі терміни (від 10 до 25 років), всі мали досвід збройної боротьби. Саме з їх приходом у ГУЛАГу починається активний опір ув'язнених: групові втечі, повстання, голодування і відмови від роботи. У 1946-1952 рр.. серія повстань прокотилася по таборах від Комі АРСР до Далекого Сходу. Особливі табори були побудовані також і для того, щоб ізолювати найбільш активних в'язнів і створити для них смертельні, нестерпні умови.  Отже, незабаром після похорону Сталіна Берія з Маленковим виступили з позиції лібералізації режиму. За ініціативою Берії було зроблено наступне:

1) прийнято указ про амністію - звільнено 1 млн. 184 тис. чоловік;

2) припинено «справу лікарів»;

3) ГУЛАГ переданий Міністерству юстиції;

4) внесено пропозицію про обмеження прав Особливої ​​наради при МВС та ін

 

У в'язнів ГУЛАГу після смерті Сталіна та арешту Берії пробудилися надії на амністію та реабілітацію, що викликали потужну хвилю повстань і заворушень в таборах в 1953-1954 рр..

Наймасовіші відбулися навесні - влітку 1953 р. в Горлаг і Речлаге (Воркута). У квітні-червні 1954 р. повстали в'язні Степлаг (Казахстан). У виступах брали участь майже всі категорії ув'язнених, до протестів політичних приєдналися кримінальники. У бунтівних таборах створювалися органи самоврядування - комітети, частіше за все інтернаціональні.

Піком табірних «заворушень», що охопили ГУЛАГ в 1953 - 1954 рр.., Став рух опору в Особливих таборах - Річковому (на р.. Воркуті), Гірському (у Норильську), Степовому (Кенгір, в Карагандинській області Казахської РСР) і деяких інших. У цих таборах були сконцентровані політичні, засуджені за 58-й статті. Вперше за всю історію ГУЛАГу ув'язнені вимагали не покращення умов утримання, а свободи. Повсталі не намагалися втекти, як це робилося до 1953 р., але залишалися в таборах, домагаючись приїзду урядових комісій з Москви.

Вимоги у всіх таборах були схожі: скасувати особливий і каторжна режими змісту, ввести оплату праці, відновити «заліки» - практику дострокового звільнення за «ударну роботу», скасувати номери на одязі, зняти обмеження на листування з родичами. Але в деяких випадках висувалися й політичні вимоги: переглянути справи політв'язнів та поширити на них амністію, припинити свавілля адміністрації, покарати винних. За допомогою листівок і плакатів повстанці намагалися роз'яснити цілі повстання солдатам охорони і навколишнім жителям.

Незабаром після похорону нове керівництво зробило ряд кроків, спрямованих на ліквідацію зловживань минулих років. Вже 27 березня 1953 р. по пропозицією Л. Берії Верховною Радою СРСР була оголошена амністія для ув'язнених, чий термін не перевищував 5 років. З місць ув'язнення підлягало звільнення понад 1 млн осіб.
Здавалося, надії підтверджувалися: у вересні 1953 р. були ліквідовані Особлива нарада при МВС та інші позасудові органи («трійки», «п'ятірки»), в квітні 1954 р. переглядалася «Ленінградське справу» Ініціатором цього кроку також став Берія. Для нього з'явилася чудова можливість звалити всю провину за це «справа» на тодішнє керівництво МДБ і МВС. З другої половини березня почалася всебічна перевірка слідства. 31 березня 1953 Берія затвердив постанову про припинення кримінальної справи і звільненні з-під варти заарештованих лікарів. 3 квітня по ініціативи нового міністра внутрішніх справ Президія ЦК КПРС прийняв рішення про реабілітацію проходили у справі про лікарів-шкідників. Одночасно скасовувався Указ Президії Верховної Ради РРФСР від 20 січня 1953 про нагородження орденом Леніна лікаря Л. Ф. Тимашук, з «сигналів» якої це «справа» починалося.

Реабілітувалися засуджені партійні та господарські керівники. Роком пізніше почалася реабілітація з політичних процесів 30-х - початку 50-х років. Але в цілому кількість ув'язнених, звільнених з в'язниць і таборів в першій половині 50-х рр.., Залишалося незначним. Більшість репресованих за «контрреволюційні злочини» були амністовані лише після XX з'їзду КПРС.

Також за ініціативою Л. П. Берії у березні 1953 р. зі складу МВС були виділені і передані в інші відомства 18 структурних підрозділів МВС СРСР - Дальстрой, Спецбуд та ін Їм також були зроблені і інші кроки до реформування системи ГУЛАГу - «зважаючи на економічну неефективності і безперспективності »ряд підприємств був переданий галузевим міністерствам. Припинили існування такі «великі будівництва комунізму» як залізниця Салехард - Ігарка, Байкало - Амурська магістраль, тунель Красноярськ - Єнисейськ, Головний Туркменський канал і Волго - Балтійський водний шлях. Однак ініціатива і натиск Берії виходили за рамки компетенції МВС.
За 1954-1956 рр.. були реабілітовані 7679 чоловік, багато посмертно. З в'язниць і таборів вже до XX з'їзду вийшли десятки тисяч людей.

Отже, незважаючи на велику кількість жертв: загиблих, постраждалих морально і фізично, все-таки була досягнута поставлена ​​мета: зруйнувати систему ГУЛАГу. Всі ці люди, що пройшли через табори або залишилися там, гинули в ім'я своєї ідеї, своє мети, мрії.

Численні повстання в таборах, які потягли за собою таку велику кількість людських жертв, все ж таки принесли результати. Адже був прискорений процес звільнення політв'язнів, було вироблено пом'якшення режиму в таборах. А в 1954 р. особливі табори (до 1953 р. їх було 12) були ліквідовані повністю.

Завдання за підручником:Даниленко В., Смольніцька М. Історія України (рівень стандарту) - 11 кл. - К.: Генеза, 2019. - § 9