У міру звільнення міст і сіл від гітлеровців
піднималися з руїн і згарищ школи, сільські хати-читальні, бібліотеки, клуби,
відновлювалась діяльність кінотеатрів, музеїв, друкарень, майстерень художників
і скульпторів. Тут треба віддати належне і радянським владним та партійним
структурам, які на одне із чільних місць висунули програму відбудови
матеріальної бази культури, розвитку освіти в усіх областях України, включаючи
західні.
Але після війни було відновлено переслідування
та ідеологічний тиск. Утверджувалася думка, що лібералізація культурного життя
і захоплення досягненням західної цивілізації криють в собі невдоволеність
радянською культурою. Нова хвиля боротьби з «українським буржуазним
націоналізмом» припадає на 50-ті роки. Це відбилося, зокрема, в таких
документах ЦК КП(б) України, як ″Про перекручення і помилки у висвітленні
історії української літератури в ″Нарисі історії української літератури″
(1946), про журнали ″Вітчизна″ і ″Перець″. У 1947 р. на пленумі Спілки письменників
України огульній, кон’юнктурний критиці були піддані романи Ю.Яновського ″Жива
вода″, І.Сенченка ″Його покоління″, повість П.Панча ″Блакитні ешелони″. У 1951
р. була розгорнута гучна кампанія проти вірша В.Сосюри ″Любіть Україну″, в
якому, нібито, повністю був відсутній класовий підхід. Критики зазнала з цих же
позицій творчість М.Рильського, а С.Голованівського звинувачували в ″безрідному
буржуазному космополітизмі″. Були проведені кампанії по розвінчуванню
кібернетики і генетики як буржуазних наук, що зумовило відставання вітчизняних
вчених від світового рівня.
Після смерті Сталіна (1953 р.) почалася
часткова лібералізація радянського режиму, яка отримала назву ″відлига″. Це
істотно покращило умови для розвитку культури в цілому.
У 1953 р. здійснено перехід до обов’язкової
семирічної освіти, у 1956 р. скасували плату за навчання в старших класах.
Немає коментарів:
Дописати коментар