Окупація України військами Німеччини та її союзниками.

·        Закарпаття ще 1939 р. було окуповане Угорщиною

·        Північна Буковина, Ізмаїльщина та «Трансністрія» (Задністров'я — землі між Південним Бугом і Дністром з центром в Одесі) були підпорядковані Румунії;

·        «дистрикт Галичина» приєднувався до створеного гітлерівцями на польській території «генерального губернаторства»;

· на окупованій території УРСР створювався рейхскомісаріат «Україна» (339,2 тис. км²);

· Чернігівська, Сумська, Харківська і Ворошиловградська області УРСР та територія Криму перебували під владою воєнних властей.

Рейхскомісаріат «Україна» очолив Еріх Кох, якого в третьому рейху називали «другим Сталіном». Для управління було створено величезний адміністративний апарат. Центром рейхскомісаріату стало м. Рівне.

Фашистський окупаційний режим в Україні мав виконати три основні завдання:

·        забезпечити продовольством, матеріальними і людськими ресурсами потреби фашистської воєнної машини;

·        вивільнити від українського населення шляхом фізичного знищення, депортацій та вивезення на роботу до Німеччини «лебенсраум» (життєвий простір) для арійської раси;

·        сприяти колонізації значної частини окупованих земель, заселенню цілих районів німецькими переселенцями (останнє завдання планувалося здійснити протягом 30-ти повоєнних років, але фашисти почали його реалізовувати вже під час війни).

 

Пограбування України здійснювалося з німецькою педантичністю і ґрунтовністю. Було створено систему грабіжницьких заготівельних органів. Найбільшим було «Центральне торгове товариство Сходу». 

Велику надію покладало керівництво третього рейху і на українську промисловість. Однак поставити собі на службу промисловий потенціал України в повному обсязі фашистам не вдалося: якщо до війни в Донбасі добувалося 95 млн тонн вугілля на рік, то при німцях лише 3—4,8 млн тонн. Така ж ситуація була і в інших галузях промисловості.

Важливим економічним ресурсом було багатомільйонне населення України. Вже 5 серпня 1941 р. Розенберг підписав наказ про введення трудової повинності в окупованих східних областях. Поступово вікові межі для тих, хто підлягав повинності, були розширені. Спочатку це були люди віком від 18 до 45 років, а незабаром — від 14 до 65 років. Окупаційний режим вимагав від жителів України рабської покори і виснажливої праці 

Поразка під Москвою змусила Гітлера провести тотальну мобілізацію в Німеччині, що зумовило гострий дефіцит робочої сили в господарчому секторі третього рейху. Саме тому в цей час розпочинається широкомасштабне використання примусової праці населення окупованих країн.

З 2,8 млн молодих людей, вивезених із Радянського Союзу до Німеччини, 2,4 млн були вихідцями з України.

Характерною рисою «нового порядку», який вводився гітлерівцями на окупованих територіях, був кривавий терор. У жовтні 1941 р. Україна спізнала свою першу Хатинь: село Обухівку було спалено, а все населення розстріляне. За час окупації подібні варварські акції  були проведені в 250 населених пунктах республіки.

Жертвами масових розстрілів у Києві стали 195 тис. осіб, у Рівному — 99 тис, сотні тисяч мирних громадян було знищено у Вінниці, Харкові, Житомирі, Полтаві та інших містах України. Поступово гітлерівський терор набуває систематичності — з німецькою педантичністю здійснюються каральні акції, створюються гетто і концентраційні табори. 7 грудня 1941 р. побачив світ підписаний Гітлером декрет, відомий під назвою «Ніч і туман». Його суть полягала в тому, що кожен, хто буде чинити опір фашизму, має безслідно зникнути: його або страчували, або відправляли до концентраційного табору однієї з окупованих країн. У самій Україні було створено 50 гетто і понад 180 великих концентраційних таборів. «Фабрики смерті» діяли в Києві, Львові, Дніпропетровську, Кіровограді та інших містах.

Під час окупації населення України скоротилося на 13,6 млн осіб (за іншими даними на 14,5 млн). Жорстокий терор проти мирного населення України мав на меті не тільки «швидке умиротворення», тобто придушення будь-якого опору окупаційними військами. Він став кривавим інструментом виконання головного завдання «Генерального плану «Ост» — обезлюднення східних територій для переселення сюди німецьких колоністів.

 Характерні риси “Нового порядку”:

·        Скасування радянських законів, введення німецьких права, судів,

·        Комендантська година

·        Терор (Бабин Яр у Києві, Дрогобицький – у Харкові, 180 концтаборів, 50 гетто)

·        Вивезення на роботи у Німеччину (2,5 млн. осіб)

·        Дискримінація місцевого населення

·        Економічний визиск

·        Примусова праця місцевих жителів

·        Антирадянська агітація

Для роботи з підручником: Пометун О.ІІІ., Гупан Н.М. Історія України, 10 кл., К.: “Оріон”, 2018, § 33

Для додаткового перегляду: https://www.youtube.com/watch?v=joxXyw1aFr8